Це вельми зручна парасоля, адже її можна носити по всіх зонах відпочинку, роблячи собі тінь – це не альтанка. Така парасоля має витримувати натиск вітру, а її тканина не повинна промокати та вигоряти на сонці хоч би пару років. Тому у продажі парасолі такої якості коштують недешево. Але можна зробити таку конструкцію власноруч.
. . . . . . . . .
Для каркасу можна використати рейки з різної деревини, але краще за все – дуб або модрина. Вони міцні та майже не підвладні гниттю.
Ось проста схема парасолі, яка складається з стрижню, до верхньої частини якого прикріплена втулка з ребрами, а в центральній зоні знаходиться бігунець, який приводить да руху ребра за допомогою стояків-стретчерів. У якості стрижню, як основи парасолі використовують круглий брусок, діаметром не менше шістдесяти міліметрів. Чим більша площа парасолі, тим більший знадобиться діаметр стрижня.
Всього треба виготовити вісім ребр, на них буде натягатися тканина, а також вісім стояків-стретчерів, які власне і складають парасолю. В металевих парасолях їх називають спицями.
Стояки-стретчери закріпляють на ребрах, для чого від верхнього краю ребра відступають третину його довжини та свердлять по центру отвір діаметром п’ять-шість міліметрів. В спицях також роблять отвір, але вже в самій верхній частині, біля закругленого кінця. З’єднати дві деталі можна шпильками діаметром, що підходить до просвердлених отворів. Шпильки відрізають з запасом, щоб була можливість стягнути деталі з двох сторін.
Кількість ребер залежить від розмірів парасолі та щільності тканини. Кінці рейок слід закруглити, це дозволить відкривати/закривати парасолю з меншими зусиллями.
Найскладнішими деталями є бігунець та верхня втулка. Вони робляться на верстаті. Тож їх прийдеться замовляти, або робити восьмигранними з отвором для стрижня по центру. І в бігунці і у втулці вирізають пази з отворами для ребер та спиць, які потім закріпляють шпильками або товстим сталевим дротом, що протягують крізь пази бігунця та спиць.
В стрижні під місцем для бігунця свердлять отвір, в який встановлюють шплінт, щоб фіксувати бігунець на потрібній висоті.
Шпиль для врхньої частини парасолі можна обрати просто за смаком. Для стійкості парасолі використовують обважнювачі: кам’яну або металеву основу, у якій є отвір для встановлення стрижню парасолі. Важливо підібрати діаметр найточніше.
Купол парасолі виготовляють по викройці: довжина тканини дорівнює довжині ребра, а ширина – відстані між двома ребрами. Всього потрібно вісім деталей, їх роблять з припуском в півтора-два сантиметри. Зшивають на сашинці між собою та закріпляють з натягом на каркасі парасолі. Закріпляти краще за все меблевими цвяхами або степлером. Місце з’єднання можна укріпити додатковим шматком тканини – щоб не порвалося, та не пропускало в цьому місці дощу.
. . . . .
Одною з найкарщих тканин для парасолі вважають тафету, це такий різновид синтетичної тканини. Для підвищення захисту від вологи та вітру тафета оброблена захисними речовинами, які підвищують її стійкість до ультрафіолету, жиру та різних розчинників. По міцності та хімічній витривалості поліестерова тафета трішки слабше нейлонової, проте краще витримує дію ультрафіолету.
1 – шплінт фіксації бігунця, 2 – бігунець, 3 – спиці, 4 – ролик механізму підйому, 5 – сталеве дротяне кільце зкріплює всі спиці.
Масивний бігунець з індивідуальними вушками для кожної спиці австралійської фірми Bambrellа
Кріплення спиці до ребра виконано через сталевий неіржавіючий кронштейн (Bambrella)
Два баласти-обважнювачі декоровані під матеріал та фурнітуру парасолі. Загальна вага цих плит біля ста сорока кілограмів.
Торці ребер армовані сталевою пластиною, оскільки в цьому місці закріпляється край тканини парасолі, який зазнає суттєвих навантажень при поривах вітру.
. . . . . . . . .