У перекладі з французької слово «торшер» (la torchere), значить – «факел». Але цей електричний смолоскип є не лише додатковим джерелом освітлення в кімнаті, але й декоративним фрагментом інтер’єру.
Класичний торшер складається з опори та абажуру. Але наука не стоїть на місці, тому вже існують конструкції торшерів й без абажурів, або з гронами плафонів та абажурів, об’єднаних спільною платформою. Їх можуть робити у класичному вигляді з бронзи, порцеляни, кришталю. Найбільш функціональними є моделі у стилі хай-тек, з сталі та пластику. Вони природньо гармоніюють з сучасним інтер’єром та користуються популярністю. Плафони торшерів можна виготовити зі скла, порцеляни, штучних матеріалів, тканини, металу та пластику. Висота цих пристроїв – у межах 1 – 2,5 м. Зупинивши вибір на основних розмірах, можна починати виготовлення торшеру, і основним матеріалом тут буде мідна трубка Ø 15 мм, яку нерідко використовують для розведення води всередині квартири. Зазвичай таку трубку продають згорнутою у бухти, але це – позитивний момент, оскільки буде допомагати у створення спіральної форми для деяких деталей світильника.
Стояк торшеру виконують у вигляді трьох основних частин, які з’єднують за допомогою кінцевих муфт, які потім припаюють. Нижня та верхня частини мають форму спіралей, які згинають з цієї ж мідної трубки. Середня частина – прямий урізок тої ж труби Ø 15 мм.
Згинаючи мідну трубку з тонкою стінкою, слід пильнувати, щоб стінки не втратили стійкість та не зім’ялися. Для цього, перед згинанням на неї надягають пружину підходящого діаметру.
Електричний кабель пропускається всередині трубки та приєднується до патрону на верхньому кінці стояка. Кріплення абажуру (зазвичай, це дротяне кільце) має передбачати можливість його фіксації на патроні.
Перший обкрут мідної трубки слід зафіксувати струбциною на верстаті, після чого розтягнути бухту у спіраль. Відрізати трубку необхідної довжини можна роликовим труборізом.
Перший обкрут трубки треба спаяти у кільце, яке і буде слугувати основою торшеру. Враховуючи теплоємність та масу міді, без невличкого газового пальника тут не обійтися.
Наступні обкрути спіральної частини стояку торшеру мають бути розміром, який поступово зменшується від обкруту до обкруту. Саме тут для запобігання зім’яттю трубки на наї надягають напрямну пружину.
Досить делікатним фрагментом є перехід спіралі у вертикальну частину трубки, яку припаюють за допомогою мідної муфти. Верхній кінець спіралі має бути розташований перепендикулярно площині кільця основи.
Кінці верхньої частини стояка (спіралі) мають знаходитись на одній осі.
Для з’єднання окремих частин стояку торшеру можна використовувати мідні фітинги – кутки. Складаючи стояк, положення його елементів контролюють за допомогою, наприклад, ватерпасу.
Протягнувши всередині стояка електричний кабель 1,5 м2, мідні поверхні слід захистити від окислення лаком.
Патрон приєднують до електричних дротів.
Нагвинчують різбовий корпус патрону для лампочки
Пропустивши кабель крізь стояк, складають стояу повністю, вставляючи кінець трубки у муфту.
Абажур торшеру закріпляють різьбовим кільцем патрона лампочки.
Залишається додати до конструкції вилку, вимикач, вставити лампочку до патрону та увімкнути торшер у мережу для перевірки.