Головною перевагою дощової води є те, що вона безкоштовна. Тож треба намагатися скористатися цим безмежним ресурсом у господарських цілях.
Дощова вода може згодитися для літнього душу, поливання саду та городу, миття авто, прання, прибирання приміщень та багато чого іще. Лише для вживання та приготування їжі дощова вода непридатна – в усякому разі без очищення.
Вважається, що дощова вода м’якша та безпечніша водопровідної.
Але, якщо будівля стоїть недалеко від міста або промислового підприємства, краще не ризикувати та замовити хімічний аналіз в лабораторії, щоб дізнатися про межі її використання.
Але не кожна конструкція покрівлі придатна для збирання води. Просте правило полягає в тому, що чим крутіший схил, тим швидший злив, тим менше вірогідність, що «по дорозі» вода забрудниться. Таким чином, пласкі дахи не підходять до подібних систем.
Дивіться відео ідеї меблів з дерев’яних піддонів своїми руками
Також слід мати на увазі, що деякі покрівельні покриття в своєму складі мають токсичні речовини, які є небезпечними для здоров’я. З дахів, що обшиті мідною дахівкою, азбоцементними плитами, а також матеріалами, в складі яких є свинець, не можна збирати дощову воду. Не складають загрози керамічна дахівка, покрівельне залізо та бітум.
Система збирання дощової води
- Підземна цистерна з помпою
- Фільтр
- Стік (захист від переливання)
- Трубопровід для подавання води до будинку
- Блок керування помпою
- Пункти розбирання води
Головними компонентами системи збирання атмосферної вологи є ринви та труби.
Найбільш довговічними є водостоки, які виробляють з алюмінієвих та титаноцинкових деталей, але коштують вони дорого. Бюджетним рішенням є використання ПВХ-стоків. Але вони відносно недовговічні, оскільки можуть розтріскатися під тиском води, що застоялася або замерзла. Більшість фахівців вважає, що оптимальними за ознакою «ціна, якість, безпека» є труби з цинкованої сталі.
Діаметр ринви обирають виходячи з розмірів даху. Якщо площа схилу менше 30 кв. метрів, обирають ринву діаметром 80 мм, а при більшій площині – 90 мм. В регіонах з рясними опадами краще використовувати для відведення води квадратні або прямокутні ринви, оскільки у них перепускність більша, ніж у круглих та овальних.
Щоб забезпечити хороший стік, водовідну ринву монтують з ухилом у два-три сантиметри на погонний метр. На кожні десять метрів ринви слід встановлювати приймальну воронку та водостічну трубу, щоб система могла упоратися з потоком дощової води.
У якості накопичувача можна використати бак, виготовлений з хімічно безпечного матеріалу, що не піддається корозії: бетону, поліетилену, цинкованої сталі. В конструкції баку має бути присутній отвір для водостічної труби, кран, отвір для труби по якій будуть виливатися надлишки води, фільтр для відокремлення листя та кришка. Місткість резервуару може коливатися у межах 800-3000 л, в залежності від розміру будинку та кількості мешканців.
Малюнки 1-3 Баки для дощової води, призначені для наземного встановлення
Простіше за все встановити накопичувач на землі. Але тоді вода буде перегріватися у спеку та може зацвісти. Тому багато хто віддає перевагу заглибленню резервуару у ґрунт. Тоді подачу води з нього прийдеться здійснювати за допомогою помпи.
Для підземного розташування слід вирити яму розміром трішки більше, ніж сам резервуар, та облаштувати на дні піщану подушку завтовшки у двадцять сантиметрів. Після цього бак встановлюють та заповнюють порожнини піском, підключають помпу та труби і закривають горловину кришкою. У верхній частині накопичувача роблять відвід, по якому надлишок води буде стікати до каналізації.
Малюнки 4-5. Резервуари, що заглиблюють у землю виготовляють з міцного пластику. В них можуть бути вбудовані фільтри та інше обладнання.
Звісно, дощова вода для домашнього використання має бути чистою. Багато сучасних водостічних конструкцій споряджені пристроями для затримки грубого сміття: сітками з дрібними чарунками, які розташовані вздовж ринв та в місцях з’єднань з трубами. Також для видалення забруднень встановлюють фільтри: один на вході у резервуар, та ще один або два на виході з нього.