Прикрасити дерев’яною вагонкою стіни та стелю є одним з найдешевших та найпростіших методів внутрішнього впорядкування приміщення. Це не дуже дорогий або рідкісний матеріал, а її використання не потребує професійних навичок та складного інструменту. Але й тут є свої специфічні рішення та особливості.
По-перше, це деревина, тобто дуже примхливий матеріал. Навіть, якщо вагонку придбали в суху пору часу та в упаковці – радіти рано. В приміщенні, де показники вологості та температури зовсім інші, матеріал почне міняти свою форму, але не в той бік, який потрібний вам, а так, як потрібно йому. Поздовжні поверхні викривляються, але найвища ступінь підступності – закручування гвинтом.
Розпечатавши вагонку, її треба скласти в купку, прокласти дошками-прокладками та стягнути скотчем по краях та посередині. Прокладками можуть стати напиляні фрагменти з ДВП. Далі вагонку слід залишити на шість-сім днів у приміщенні, де її будуть ставити. В подальшому геометрія матеріалу залишиться стабільною.
Все ж таки, може попастися й крива вагонка. При монтажі вона погано заходить у стик. Можна допомогти собі молотком, але ламкі бічні торці можуть постраждати.
Якщо покривлений матеріал має велику довжину та її треба увігнати у паз попередньої дошки, можна скористатися простим інструментом. Самому скласти важку довбешку або своєрідну киянку з бруска 60х60 мм та дерев’яного урізка бильця від сходів. Такою киянкою дуже зручно працювати. Особливо при роботах на стелі. Широка ударна поверхня не дає пошкодити бічний торець деревини. Можна гамселити з усіх сил, щоб досягнути результату – сама вперта вагонка щільно зайде в паз.
Швидше та простіше прибивати вагонку цвяхами, у яких мала голівка. Але не завжди цей варіант є найкращим. У приміщеннях, де вологість може різко змінюватись у широкому діапазоні (лазня, ванна кімната, відкрита веранда) дошки, що закріплені таким методом, з часом починають здійматися або розсихатися, і їх не втримають ніякі цвяхи.
Зовсім, здавалося б суха вагонка, якщо її розпакувати та одразу встановити може всохнути по ширині процентів десь до дванадцяти. На жаль, щоб виправити такі дефекти роботу прийдеться переробляти.
Надворі може скластися ще складніша ситуація – вагонка намокне та здійнятися так, що відірветься під тиском своїх сусідок. На місце елемент, що відірвався, вже не стане, тому прийдеться його підрізати або перекріпляти інші планки.
Відколів та задирок навколо голівок саморізів, що закручені, можна не допустити, якщо в місці кріплення перед тим просвердлити отвір діаметром у ¾ діаметру саморіза. Тоді при затягуванні голівка втиснеться в деревину без дефектів. Якщо об’єм роботи є великим, ця операція може бути спрощеною – досить позначити місце кріплення шилом, яке встромляють та круговими рухами зенкують потрібне місце.
В саунах та лазнях при оздобленні нерідко користуються клямерами: у вологих приміщеннях навколо голівок цвяхів та саморізів швидко створюються іржаві ореоли та патьоки. Крім того, об метал можна обпектися.
Перед використанням клямерів їх треба протерти сухим ганчір’ям, щоб видалити шар захисного мастила та наліт металевого пилу. Інакше можна заплямити білу липову вагонку, яку чистити дуже важко.
У приміщеннях з вологістю, що різко змінюється, вагонку краще кріпити на саморізи. Щоб їх голівки не псували вигляд поверхні дошок, рекомендують ставити жовті саморіз, які закручують рівно під поверхню деревини, тоді їх майже непомітно.
На вулиці вагонку закріпляють не рівно у пази, а з деяким зазором. Матеріал, який намокне буде заповнювати зазор тож вся поверхня залишиться рівною.
Маленький цвях кріплення клямеру прибивається заблизько до краю, отже з’являється ризик попасти молотком по кромці та пошкодити матеріал. Для комфортного кріплення клямеру допоможе невеличка шпилька (десь 50 мм) або кернер з затупленим вістрям.
В місцях де потрібна ідеально пласка поверхня або стик на куті, використовують тонкі підкладки під клямери. Їх можна зробити зі шматків ДВП, які залишилися після сушіння вагонки. Їхня структура дозволяє легко зрізати зайвий матеріал монтажним ножем, досягаючи потрібної товщини. Використання клямерів потрібно для дошок з осини, липи та іншої порівняно цінної деревини. А вагонка з сосни, яка сильно усихає, легко виходить із з’єднання з клямером. Коли виникає надто велика шпарина, м’який пелюсток клямеру не зможе втримати вагонку від випадання. Тут краще використати цвях.
Якщо стіни не пласкі, наприклад – у зруба, звичайний плінтус буває неможливо прибити, бо з’являються зазори. Замість плінтуса краще використати пласку лиштву, яка завжди щільно ляже до стіни при будь-якому куті кола колоди. Такої лиштви немає у продажу, але її просто виготовити з вагонки.
Лиштву для дверей також можна зробити з вагонки, заощаджуючи на дорогих та дефіцитних елементах з липи.
Акуратно під кутом стругальником знімають бічні пази вагонки – виходить відмінна лиштва.
Бува й таке, що при з’єднанні паза та шипа на видному місці шматок деревини відколюється. Цей дефект можна прибрати, вставивши в зазор між ними тріску відповідної товщини.
Вагонки може не вистачити або на стіні не поміщається ціле число дошок. Якщо стіну зашивали у вірному напрямку, залишок незашитої площини можна закрити іншим елементом, наприклад, лиштвою.
Вагонку зашивають від кутів до центру при наявності там віконних або дверних прорізів.
Нещільні місця на стиках поверхонь стін та стелі можна просто закрити декоративними елементами.
Якщо треба вставити останню планку, припасувавши її по ширині, це роблять у малопомітному місці, там де у дошок найменша довжина.
Нерідко буває, що вкручений у край вагонки саморіз розщеплює деревину. При невеличкій тріщині можна трішки відпустити саморіз назад, зменшивши дефект так, що його не буде видно. Якщо це не допоможе, в торець вагонки, що тріснула забивають маленький цвях під кутом у бік тріщини, тоді половинки стягуються, роблячи тріщину ледь помітною.
Щоб запобігти можливому розколюванню деревини не лініться свердлити отвори під саморізи. Саморізи, що вкручені біля самих кромок стиків двох поверхонь, може закрити плінтус.
Буває, що треба, ставлячи вагонку, обійти перешкоду, при цьому нашити цілу дошку – неможливо. Наприклад, поставити дошку під батарею не виходить, дошка при цьому впирається у стелю. Тоді вагонку нашивають частинами, але при цьому створюється помітний горизонтальний шов.
Шов можна зробити менш помітним, нарізаючи не всю вагонку в одному місці, але у розбіг – один стик знизу, а наступний – згори.
Якщо перешкодою є тонка труба, вибирають матеріал так, що стик між сусідніми дошками припав саме на трубу. Вирізати півколо, тим самим обходячи трубу, легше з краю кожної дошки.
Є й варіант, як обійти криволінійні перешкоди. Грубий шнурок у якості декору вдало вкриває стик з колодою та створюється ілюзія колоди, що прошита вагонкою наскрізь.
