Вода: спорудження джерела

Шахту для криниці риють не ближче 5 м до будинку. Навколо неї в радіусі 50 м не має бути вигрібних ям або каналізаційних витоків. Риють криницю відкритим або закритим способом.

Для твердих ґрунтів використовують відкритий спосіб. Риють шахту діаметром на 20-30 см більшим, ніж у бетонних кілець. Досягнувши потрібної глибини, за допомогою лебідки у яму опускають бетонні кільця та закріпляють їх сталевими скобами. Шви замуровують герметизуючим розчином, а простір між кільцями та стіною шахти заповнюють ґрунтом.

До недоліків методу відносять: великий об’єм ґрунту, що виймається, ризик обвалення стінок, складності монтажу кілець.

Для сипких ґрунтів використовують закритий метод. Риють яму не на всю глибину криниці, а на висоту, щоб встановити перше кільце. Далі риють всередині кільця, і воно опадає вниз по мірі виймання ґрунту. Коли воно опуститься трішки нижче, ніж на свою висоту, поверх нього ставлять друге кільце та знову копають. Так продовжується доки не будуть змонтовані всі бетонні конструкції, а глибина шахти не досягне водоносного шару.

Недоліками методу є вірогідність попасти на валун, який неможливо буде витягнути.

Для облаштування свердловини без притягнення бурової техніки можна використати «забивний» метод. Передусім верхній шар ґрунту проходять садовим свердлом. Після того голку-фільтр забивають, використовуючи молот або якийсь важкий вантаж. Відповідно до ступеню занурення голки у ґрунт, згори пригвинчують додаткові шланги, аж поки труба не досягне водоносного шару. Через кожні 0,5 метри заливають воду та відкачують її ручною помпою. Має значення колір води, яку відкачують: як тільки вона з бурої стане прозорою – свердління можна припиняти.

Тут можна заощадити: хоча ручне буріння – найдешевший спосіб забезпечити себе водою, можна заощадити сили та час, якщо замовити малогабаритну бурову. Якщо зібратися з сусідами – витрати будуть меншими, а води вистачить на всіх.

Споруджують артезіанські свердловини спеціалізовані компанії, які користуються важкою бурильною технікою. Роботу починають з викопування невеликого приямка, в центрі якого встановлюють щоглу зі свердлом. Свердло уходить в ґрунт, та на нього поступово нарощують штанги. Коли з’являться перші ознаки води в свердловину заганяють обсадну трубу та подальше свердлення продовжують всередині її. Глибина залягання артезіанських вод може бути різною та залежить від місцевості, десь від 30 до 120 метрів.

Щоб заощадити, можна пробурити свердловину «на пісок». Це неглибоке (до 30 м) джерело, яке бере воду з піщаного шару. Коштувати така свердловина буде дешевше, але її продуктивність – в ризи менше, ніж у справжньої артезіанської.