Від якості з’єднань провідників залежить не лише справність електромережі, але й її безпека. Існує ряд сучасних методів з’єднання які можна використовувати при здійсненні електромонтажних робіт на дачі та у квартирі.
Будь-яка електрична мережа складається з відтинків провіднику, які з’єднуються між собою або приєднуються до різних пристроїв. Місця з’єднання провідників – найбільш проблемні фрагменти електромережі. Суттєво зменшити ці проблеми можна за допомогою якісного з’єднання провідників. Для цього є декілька важливих правил, які слід виконувати обов’язково.
1. Не можна з’єднувати між собою мідні та алюмінієві провідники.
2. Не можна з’єднувати відтинки дротів поза місцями, які спеціально призначені для цього. Це – розподільні коробки, щити електроприлади. Інакше – не слід з’єднувати два шматки проводу та ховати у стіну місце контакту.
3. Будь-який контакт повинен мати невеликий опір, ідеально – такий, як у непошкодженого провідника. Тобто, треба дуже ретельно зачищати кінці провідників, що з’єднуються.
4. Дуже важливе правило – відповідно з сучасними правилами виконувати скрутні як самостійний вид з’єднання – заборонено!
Найбільш надійними методами з’єднання проводів є пайка та зварювання. Але свої мінуси є й тут. У пайки це – трудомісткість, бо завжди треба мати поряд паяльник та навички роботи з ним.
Зварювання – відносно простіший та швидкий процес, ніж паяння, але для нього теж треба мати особливе приладдя. То того ж допускається сварка лише однорідних матеріалів: мідь – до міді, алюміній до алюмінію.
Ізолюючий скрутень (ковпачок) використовується при з’єднанні проводів у розподільній коробці. Проводи скручують звичайним засобом, а поверх з’єднання на оголені струмоводійні жили нагвинчують пластиковий ковпачок, всередині якого знаходиться або особливий захисний гель або пружинка, що нагвинчується на скрутень, як на нарізь та стискає проводи. Це швидкий та дешевий метод, але він має свої недоліки. Наприклад, те, що у ковпачку може розміститися обмежена кількість проводів. Не існує ковпачків, у які можна закрутити цілий жмут проводів великого перерізу.
Цікаве відео на нашому каналі: Фігурки з фанери для саду
Також для з’єднання провідників існують такі пристосування, як клемні колодки. Всередині пластикового корпусу у них знаходяться гвинтові затискачі струмопровідного стопу. Оголені кінці жил вкладають у отвори затискачів та фіксують гвинтами. За допомогою цієї арматури переважно з’єднують однопровідні жили.
Важільні клемники – це універсальні клеми для підключення будь-яких типів мідних проводів. Затискання жили у клемі здійснюється за допомогою важелів.
Дуже зручний засіб для з’єднання кількох жил – пружинні клемники. Не треба крутити гвинти, досить просто вставити оголену жилу в отвір клеми, і жила буде надійно у ній зафіксована. Але витягнути жилу з клемника вже не вийде, а при намаганні використати силу клема просто зруйнується.
Нульові та уземлювальні шини – цей вид клемників використовується для з’єднання нульових або уземлювальних провідників в розподільних коробках та щитках з провідниками, що йдуть, що йдуть від різних зон. Вони являють собою пластину з металевого стопу, отворами під жили, які фіксують гвинтовими затискачами. Шини прикріпляють за допомогою пластикових «ніжок». Розміри шин залежать від кількості отворів та перерізу провідників.
Якщо провідники треба з’єднати не між собою, а з якимось пристроєм, використовують гвинтові затискачі та жильникові наконечники.
За допомогою кабельних наконечників дуже зручно приєднувати до контактів приладів багатодротові жили великого перерізу, оскільки гільза наконечнику щільно притискає жмут дротиків, з яких складається жила, не даючи їм розкуйовдитись та загубити зчеплення з контактом. Вушко наконечника за допомогою болта приєднується та фіксується до контакту приладу. В результаті виходить досить надійне з’єднання.